од звичайних формальностей, старим начальником порту, що з люб'язною усмішкою й галантними манірами поцілував їй руку, міледі залишилася в Булоні лише на час, потрібний для відсилки поштою листа такого змісту:
„До його еміненції монсеньєра кардинала Де-Рішельє, табор під Ля-Рошеллю.
Ваша еміненція можете бути спокійні. Його ясновельможність герцоґ Б'юкенгемський не поїде до Франції.
Булонь. 25 серпня, увечорі.
Міледі де…
P. S. Згідно з бажанням вашої еміненції, я їду до бетюнського манастиря кармеліток, де чекатиму ваших розпоряджень“.
Дійсно, того ж таки вечора міледі рушила до Парижу. Її захопила ніч. Довелось переночувати в коршмі, а назавтра о п'ятій рано вона виїхала й за три години була вже в Бетюні, попросила вказати їй манастир кармеліток і зараз же попрямувала туди.
Її перестріла ігуменя. Міледі показала розпорядження кардинала. Черниця звеліла приділити їй кімнату й подати сніданок.
По сніданкові ігуменя прийшла до неї з визитою. У манастирі мало розваг, і добряча ігуменя поквапилася познайомитися із своєю новою пансіонеркою.
Міледі поклала за всяку ціну подобатися ігумені. І це завдання для такої талановитої жінки було зовсім легке. Вона удавала з себе люб'язну й ввічливу особу.
Але міледі перешкоджали такі труднощі: вона не знала, хто така ігуменя: роялістка чи кардиналістка, а тому трималася середини. А ігуменя з свого боку поводилася ще обережніше, задовольняючись тим, що кожен раз, як мандрівниця вимовляла ім'я його еміненції, низько схиляла голову.
Міледі думала, що в манастирі їй доведеться нудитися світом і поклала піти на щастя, аби з'ясувати собі, як їй поводитися. Бажаючи виявити, до якої міри доходить скромність ігумені, вона почала ганьбити кардинала, спершу манівцями, а потім сміливіші; розказувала про любощі міністра з пані Д'Егійон, з Маріон Де-Лорм і іншими ґалантними дамами.
Ігуменя стала слухати уважніш, трохи пожвавіла й всміхнулася.
— Добре, — подумала міледі, — їй припадає до смаку моє оповідання; якщо вона й кардиналістка, то, принаймні, без фанатизму.
