— Він хоче говорити зо мною?
— Він хоче говорити з дамою, що приїхала з Булоні.
— Тоді, будь ласка, просіть увійти.
— Ой, боже мій, боже мій! — скрикнула пані Бонасьє. — Мабуть, якісь погані новини.
— І я теж боюся.
— Я залишу вас з цим незнайомим, але скоро він вийде, я повернуся до вас.
— Звичайно! Будь ласка!
Ігуменя й пані Бонасьє пішли.
Міледі залишилась сама, втупивши очі в двері. За хвилину на сходах почувся брязкіт острог, потім кроки наблизилися, двері відчинились, і ввійшов незнайомий. Міледі скрикнула з радошів: то був граф Рошфор, тінь його еміненції
— Ах! — разом скрикнула міледі й Рошфор. — Це ви?
— Так, я.
— Ви приїхали? — спитала міледі.
— З-під Ля-Рошелі. А ви?
— З Англії.
— Як Б'юкенгем?
— Вбито, або серйозно поранено. Коли я від'їздила, не добувшись нічого, якийсь фанатик убив його.
— А-а, ось щасливий випадок, що цілком задовольнить його еміненцію — з усмішкою промовив Рошфор. — Чи ви повідомили вже кардинала?
— Я написала йому з Булоні. Але як ви опинилися тут?
— Його еміненція хвилювався й послав мене відшукати вас.
— Я лише вчора приїхала.
— Що ж ви зробили за цей час?
— Я не гаяла даремно часу.
— О, не маю сумніву.
— Знаєте, на кого я натрапила тут?
— Ні.
— Угадайте.
— Як я можу вгадати?
— На молоду жінку, яку королева визволила з тюрми, ту саму пані Бонасьє, місце перебування якої було невідоме кардиналові.