— У мене майже п'ятсот пістолей.
— У мене стільки ж. Мавши тисячу пістолей, можна не боятися нічого. Вивертайте ваші кешені.
— Ось маєте.
— Добре! Коли ви від'їздите?
— За годину. Треба підживитись, а тимчасом пошлю по поштового коня.
— Чудово! До побачення, пане Рошфоре!
— До побачення, графіне!
— Поклопочіться про мене перед кардиналом.
— А ви згадайте за мене перед сатаною.
Міледі й Рошфор пересміхнулися й розлучились.
За годину Рошфор учвал мчав назад. За п'ять годин він проїхав через Арас.
Скоро Рошфор пішов, до кімнати повернулася пані Бонасьє. Вона застала міледі веселою.
— Отже, — сказала молода жінка, — те, чого ви боялись, сталося: сьогодні ввечорі чи завтра кардинал пришле по вас.
— Хто це вам сказав? — спитала міледі.
— Я почула про це від самого гінця.
— Ідіть, сідайте тут коло мене.
— Я вже сіла.
— Тривайте, треба впевнитися, що нас ніхто не слухає.
— Навіщо такі застережні заходи?
— Зараз дізнаєтесь.
Міледі підвелася, підійшла до дверей, відчинила їх, визирнула в коридор, потім повернулася й сіла коло пані Бонасьє.
— Ну, та й добре ж, — сказала міледі, — виконав він свою ролю.
— Хто це?
— А той, хто представився ігумені, як посланець кардинала.
— Невжеж це він грав ролю?
— Так, моє діточко.
— Значить, цей чоловік…
— Цей чоловік, — закінчила міледі, притишивши голос, — мій брат.
— Ваш брат? — скрикнула пані Бонасьє.