Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/375

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— У мене майже п'ятсот пістолей.

— У мене стільки ж. Мавши тисячу пістолей, можна не боятися нічого. Вивертайте ваші кешені.

— Ось маєте.

— Добре! Коли ви від'їздите?

— За годину. Треба підживитись, а тимчасом пошлю по поштового коня.

— Чудово! До побачення, пане Рошфоре!

— До побачення, графіне!

— Поклопочіться про мене перед кардиналом.

— А ви згадайте за мене перед сатаною.

Міледі й Рошфор пересміхнулися й розлучились.

За годину Рошфор учвал мчав назад. За п'ять годин він проїхав через Арас.

 

 
РОЗДІЛ XXVII
 
КРАПЛЯ ВОДИ
 

Скоро Рошфор пішов, до кімнати повернулася пані Бонасьє. Вона застала міледі веселою.

— Отже, — сказала молода жінка, — те, чого ви боялись, сталося: сьогодні ввечорі чи завтра кардинал пришле по вас.

— Хто це вам сказав? — спитала міледі.

— Я почула про це від самого гінця.

— Ідіть, сідайте тут коло мене.

— Я вже сіла.

— Тривайте, треба впевнитися, що нас ніхто не слухає.

— Навіщо такі застережні заходи?

— Зараз дізнаєтесь.

Міледі підвелася, підійшла до дверей, відчинила їх, визирнула в коридор, потім повернулася й сіла коло пані Бонасьє.

— Ну, та й добре ж, — сказала міледі, — виконав він свою ролю.

— Хто це?

— А той, хто представився ігумені, як посланець кардинала.

— Невжеж це він грав ролю?

— Так, моє діточко.

— Значить, цей чоловік…

— Цей чоловік, — закінчила міледі, притишивши голос, — мій брат.

— Ваш брат? — скрикнула пані Бонасьє.