Він увійшов у той момент заціпинення, що завжди настає слідом за великими катастрофами.
— Я не помилився, — сказав він, — це пан Д'Артаньян, а ви його друзі — пани Атос, Портос і Араміс.
Ті, кого він назвав, здивовано оглядали незнайомого. Усім троїм здавалося, що десь вони його бачили.
— Панове, — вів далі новоприбулий, — ви, як і я, шукаєте жінку, яка, — додав він з жахливою усмішкою, — напевно, була тут, бо я бачу труп. А що ви мене не впізнали, то я примушений назвати себе: — я лорд Вінтер, дівер тої жінки.
Троє друзів скрикнули з подиву.
Атос підвівся й простяг йому руку.
— Просимо, мілорде, ви — наш, — промовив він.
— Я виїхав за п'ять годин по її від'їзді з Портсмуту, — казав лорд Вінтер, — за три години пізніш од неї прибув до Булоні, лише на двадцять хвилин запізнився й не застукав її в Сент-Омері, нарешті в Лільєрі загубив її слід. Я поїхав далі навмання, розпитував у всіх, як несподівано побачив вас. Ви мчали вчвал. Я впізнав пана Д'Артаньяна. Я кликав вас, але ви не обзивалися. Я хотів їхати слідом за вами, та мій кінь дуже втомився й не міг збігтись за вашими. І все ж таки, не зважаючи на всі ваші зусилля, ви, очевидно, запізнилися.
— Як бачите, — сказав Атос, показуючи лордові Вінтеру на труп пані Бонасьє й на Д'Артаньяна, коло якого заходжувалися Портос і Араміс, щоб привести його до пам'яті.
— Вони вмерли обоє? — спокійно спитав лорд Вінтер.
— На щастя, ні, — відповів Атос. — Пан Д'Артаньян лише зомлів.
— Дякувати богу, — промовив лорд Вінтер.
Під цей час Д'Артаньян розплющив очі. Він вихопився з рук Портоса і Араміса й, як божевільний, кинувся на труп своєї коханої.
— Друже, будь мужній! Жінки оплакують померлих, мущини мстяться за них, — сказав Атос, обіймаючи юнака.
— Так, так, — відповів Д'Артаньян. — Я ладний йти за тобою скрізь, аби помститися за неї.
Доручивши доглядати трупа переляканій ігумені, всі п'ятеро в супроводі льокаїв, що вели коні за повіддя, рушили до Бетюну, передмістя якого було видко з манастиря.
Перед коршмою на дорозі вони зупинилися.
— Але чому не наздоганяємо ми цієї жінки? — спитав Д'Артаньян.
— Пізніше, — відказав Атос, — мені треба вжити деяких заходів.
