— Терпіння, — промовив Атос, — нам бракує ще декого.
Усі здивовано озирнулися, бо не зрозуміли про кого говорить Атос.
Тої ж хвилини Плянше підвів Атосові коня. Мушкетер легко скочив у сідло.
— Почекайте на мене, — сказав він, — я зараз повернуся. І він помчав учвал.
За чверть години він і дійсно повернувся в супроводі чоловіка в машкарі, закутаного у великий червоний плащ.
Лорд Вінтер і троє мушкетерів запитливо перезирнулися. Ніхто не міг нічого сказати, бо ніхто не знав цього чоловіка. Та вони вирішили, що інакше й не може бути, раз так робить Атос.
О дев'ятій невеличка кавалькада, з Плянше на чолі вирушила в путь тою дорогою, якою їхала карета.
То була бурхлива, темна ніч. Важкі хмари гасали по небу, затьмарюючи блиск зірок. Місяць мав зійти лише опівночі.
Мовчки проминули село Фестюбер, де залишався поранений льокай, і проїхали попід Рішебурським лісом. Діставшися до Ерль, Плянше, що вів перед, взяв ліворуч.
Кілька разів то лорд Вінтер, то Портос, то Араміс намагалися зняти розмову з чоловіком у червоному плащі, але той на всі запитання лише хитав готовою, не відповідаючи жодного слова. Мандрівники зрозуміли, що незнайомий має якусь причину поводитись так, і покинули свої спроби.
Громовиця тимчасом дужчала. Раз-по-раз блискала блискавка. Чути було гримотіння грому, і вітер, провісник бурі, свистів у перах і волоссі верхівців.
Кавалькада помчала вчвал.
Недалеко від Фремеля хмара розгуркоталася. Верхівці загорнулися в плащі. Залишалося ще три льє. Їхати доводилось під ливним дощем.
Д'Артаньян скинув капелюха й розстібнув плащ. Йому було приємно почувати, як вода обмиває його розпалене обличчя і тіло, струшуване нервовими дрожами.
У той час, як маненька кавалькада минала Госкаль і наближалася до поштової станції, чоловік, що від негоди ховався під деревом, відділився від стовбура, з яким у тем-
