Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/388

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ряві зливався в одне суцільне ціле, і став посеред дороги притиснувши пальця до губ.

Атос упізнав у ньому Грімо.

— Що сталося? — скрикнув Д'Артаньян. — Чи не втекла вона з Армантьєра?

Грімо рухом голови підтвердив цю гадку. Д'Артаньян заскреготів зубами.

— Тихо, Д'Артаньяне, — застеріг Атос. — Усю цю справу я взяв на себе. Я ж і допитуватиму Грімо. Де вона? — звернувся він до льокая.

Грімо простяг руку в напрямі до річки Ліс.

— Далеко звідси?

Грімо зігнув вказний палець.

— Сама?

Грімо на мигах відповів, що сама.

— Панове, вона сама, — заявив Атос, — за півльє звідси, у напрямі до річки.

— Хороше! — згукнув Д'Артаньян. — Веди нас, Грімо.

Грімо повів кавалькаду полем.

За п'ять хвилин знайшли струмінь, перебрели його і при світлі блискавки побачили село Д'Енгієм.

— Тут, Грімо? — спитав Атос.

Грімо зробив негативний жест.

— Тихо, — сказав Атос.

Верхівці рушили далі.

Блискавка блимнула ще раз. Грімо простяг руку, і в блакитнявім сяйві змійки-блискавки вони вздріли маленький самотній домок, на березі річки, на сто кроків від порону.

Одне вікно будинку було освітлене.

— Ось ми й приїхали, — сказав Атос.

Тої ж хвилини якийсь чоловік, що лежав у рівчаку, звівся на рівні ноги. То був Мускетон. Він пальцем вказав на освітлене вікно.

— Вона там, — промовив Мускетон.

— А де Базен? — звідався Атос.

— Поки я стеріг вікно, він стеріг двері.

— Добре. Ви всі віддані слуги, — похвалив Атос і, зскочивши з коня та кинувши повід Грімо, наблизився до вікна, жестом наказавши решті під'їхати до дверей.

Атос перескочив через огорожу в два чи три фути заввишки й підійшов до вікна. Віконниць не було, але вікно щільно закривала завіса.

Мушкетер став на камінь і поверх завіси зазирнув у кімнату. При світлі лямпи він побачив жінку, закутану в мантильку темного кольору. Жінка сиділа на дзиґлику перед коминком, що вже згасав. Тої хвилини заржав кінь. Міледі