— Ваша черга, мілорде, — промовив Атос.
Виступив лорд Вінтер.
— Перед богом і людьми я обвинувачую цю жінку в убивстві герцоґа Б'юкенгемського.
— Герцоґа Б'юкенгемського вбито? — скрикнули всі присутні.
— Так, вбито! — відповів лорд. — Одержавши вашого листа з попередженням, я звелів заарештувати її й доручив доглядати одному вірному чоловікові. Вона оманила його, дала йому ніж і примусила вбити герцоґа. Цієї хвилини Фелтона, мабуть, страчують за злочини цієї відьми.
Судді не знали ще про ці злочини. Їх обсипало морозом.
— Це не все, — промовив лорд Вінтер, — мій брат, що зробив її своєю спадкоємицею, помер протягом трьох годин в наслідок якоїсь дивної хороби, що залишила синюваті плями на всім його тілі. Невістко, з якої причини помер мій брат?
— Який жах! — скрикнули Портос і Араміс.
— Убивця Б'юкенгема, убивця Фелтона, убивця мого брата! Я вимагаю правосуддя й заявляю: якщо не здобуду, я вчиню його сам.
Лорд Вінтер одійшов у бік і став коло Д'Артаньяна.
Міледі спустила голову на руки й намагалася зібрати свої думки.
— Тепер моя черга, — сказав Атос, тремтячи всім тілом, як лев, що побачив гадюку. — Я одружився з цією жінкою, коли вона була зовсім молода дівчина, одружився всупереч бажанню моєї родини. Я дав їй багатство, дав їй ім'я, і одного разу побачив, що вона таврована: на лівому плечі її випалено лілею.
— О, — промовила міледі, підвівшись, — ви не спроможетесь назвати суд, що вирік такий безчесний присуд. Ви не знайдете людини, що його виконала.
— Замовчіть! — мовив чийсь голос. — На це я маю відповісти.
І чоловік у червоному плащі наблизився до міледі.
— Хто це? Хто це? — зойкнула жінка, задихаючись з жаху.
Очі всіх звернулись на цього чоловіка, бо, за винятком Атоса, ніхто не знав його.
Але й сам Атос дивився на нього з таким же подивом, як і інші, бо теж не знав, який стосунок має ця людина до драми, що доходила кінця.
Підійшовши до міледі повільною, урочистою ходою на таку відстань, що лише стіл відділяв їх, незнайомий скинув машкару.