— Відомо вам за що?
— Ні, монсеньєр, бо єдина моя провина, за яку мене можна було би заарештувати, вам ще невідома.
Рішельє пильно подивився на юнака.
— Що це значить?
— Коли монсеньєр ласкаво повідомить про злочини, в яких мене обвинувачують, я розкажу про те, що зробив.
— Вас обвинувачують в таких злочинах, за які люди, знатніші від вас, накладали головою.
— В яких же, монсеньєр? — спитав Д'Артаньян з байдужістю, що здивувала самого кардинала.
— Вас обвинувачують в тім, що ви листувалися з ворогами держави. Вас обвинувачують в тім, що ви вивідали державні таємниці. Вас обвинувачують в спробі розладити пляни вашого начальника.
— Хто ж обвинувачує мене в цих злочинах, монсеньєр? — спитав Д'Артаньян, здогадуючись, що обвинувачення виходять од міледі. — Жінка таврована державним правосуддям? Жінка, що одружилась у Франції, а потім, не розлучившися з першим чоловіком, — в Англії; жінка, що отруїла свого другого чоловіка й намагалася отруїти мене самого?
— Що ви розказуєте? — скрикнув здивований кардинал. — Про яку жінку ви кажете?
— Про леді Вінтер, — відповів Д'Артаньян, — так, про міледі Вінтер. Її злочини, безсумнівно, були невідомі вашій еміненції, коли ви вшановували її своїм довір'ям.
— Якщо леді Вінтер і дійсно вчинила злочини, за які ви розповіли, то вона буде покарана.
— Її вже покарано, монсеньєр.
— Хто ж покарав її?
— Ми.
— Вона в тюрмі?
— Вона померла.
— Померла? — повторив кардинал, не понявши віри своїм вухам. — Умерла! Ви кажете — умерла?
— Вона тричі намагалася вбити мене, і я простив її. Але вона отруїла жінку, яку я кохав. Тоді мої друзі та я схопили її, судили й засудили на смертну кару.
Д'Артаньян розказав про отруїння пані Бонасьє в Бетюнськім манастирі кармеліток, про суд у самотньому будинку й про страту на березі Ліса.
Кардинал здрігнувся всім тілом, дарма що дрожі рідко проймали його.
Раптом, ніби під впливом якоїсь таємної думки, обличчя кардиналове, доти суворе, прояснило і стало зовсім спокійне.
