— Отже, — промовив він голосом, що ласкавий тон його контрастував з суворістю слів, — отже, ви взяли на себе обов'язок суддів, забувши, що ті, хто карають, не мавши на це права, — вбивці.
— Присягаюся вам, монсеньєр, я ні на хвилину не мав наміру захищатися перед вами. Я ладний скоритися карі, яку ваша еміненція зволить покласти на мене. Я не дуже ціную своє життя і не боюся смерти.
— Так, я знаю, що ви людина з серцем, — сказав кардинал, майже зворушений. — Ось чому я можу попередити вас, що вас будуть судити й навіть засудять.
— Інший відповів би вашій еміненції, що його помилування у нього в кешені, але я тільки дозволю собі сказати: карайте, сеньйоре, я не заперечуватиму.
— Ваше помилування? — здивувався Рішельє.
— Так, монсеньєр.
— За чиїм же воно підписом? Короля?
Кардинал вимовив ці слова тоном особливого призирства.
— Ні, на ньому підпис вашої еміненції.
— Мій? Чи не збожеволіли ви?
— Монсеньєр безумовно впізнає своє письмо.
І Д'Артаньян подав кардиналові дорогоцінний папір, який Атос одняв у міледі й передав Д'Артаньянові, як охоронний лист.
Його еміненція взяв папірець і поволі прочитав з притиском на кожному слові:
|
„Усе, що зробить пред'явник цього, зроблено з мого наказу. Табор під Ля-Рошеллю 5 серпня 1628 р. Рішельє“. |
Кардинал, прочитавши ці два рядки, глибоко замислився, але паперу не повернув.
„Він обмірковує, на яку саме страту віддати мене, — думав Д'Артаньян — і, присягаюсь, він побачить, як умирає дворянин“.
Молодий мушкетер був у настрої, що допоміг би йому героїчно перейти на той світ.
Рішельє метикував, розкручуючи та скручуючи папір.
Нарешті, він підвів голову, вступив свій орлячий погляд у це чесне, відкрите, розумне обличчя, прочитав на цьому покарбованому слізми обличчі всі муки, пережиті протягом останнього місяця. Йому втретє або вчетверте спало на думку блискуче майбутнє, що відкривається перед цим юнаком двадцяти одного року, і користь, яку його енерґія, відвага та розум можуть принести тому, хто зуміє взяти його до рук.
