казали, вбито. Потім ударили в дзвін і, несучи, як трофей, чотири шпади, подались до будинку пана Де-Тревія.
Шли вони, обнявшися, розтягнувшися на всю широчінь вулиці, затримуючи стрічних мушкетерів. Кінець-кінцем їхня прохідка обернулася на тріюмфальний марш.
Серце Д'Артаньяна плавало в захопленні. Він ішов між Атосом і Портосом, ніжно притискаючи їх до себе.
— Нехай я ще й не мушкетер, — звернувся він до нових друзів, переступаючи поріг будинку пана Де-Тревія, — та мене прийнято до них у науку. Чи не правда?
Ця історія наробила багато шуму. Пан Де-Тревій голосно лаяв своїх мушкетерів, а потай вітав їх, і що про це треба було негайно повідомити короля, то капітан поспішився до Лювру. На жаль, він спізнився, — король зачинився з кардиналом, а пану Де-Тревію сказано, що король працює й не зможе його прийняти. Увечері Де-Тревій прийшов до палацу саме підчас гри. Король вигравав і, з природи дуже скупий, був у найкращому гуморі.
— А, ідіть но сюди, пане капітане, — сказав він, побачивши його здаля, — мушу покартати вас. Чи знаєте ви, що кардинал скаржився мені на ваших мушкетерів з таким обуренням, що аж захворів? Та ваші мушкетери й дійсно справжні чорти й шибайголови!
— Ні, сір, — відповів пан Де-Тревій, відразу побачивши, куди повертає справа. — Ні, навпаки, це добрі хлопці, лагідні й сумирні, як ягнята. Ручуся, що вони мають тільки одне бажання: витягати шпади виключно для послуг вашої величности. Але, що робити? Ґвардійці пана кардинала завжди чіпляються до них, і бідолашні молоді люди присилені захищати честь мундира.
Король помітив, що щастя його зрадило, і, боячись програти, скористувався з цієї нагоди й підвівся з-за столу.
— Так ви кажете, — провадив він, звертаючись до пана Де-Тревія й прямуючи з ним до вікна, — ви кажете, що ґвардійці його еміненції зайняли ваших мушкетерів?
— Так, ваша величність! Як і завжди!
— А розкажіть, як розпочалася справа? Розумієте, люб'язний капітане, суддя повинен вислухати обидві сторони.
