Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/401

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ми почали вже нетерпеливитись, — сказав Атос.

— Ось і я, друзі мої, — відповів Д'Артаньян, — не тільки вільний, ба навіть обдарований ласкою.

— Ви розкажете нам про це?

— Сьогодні ж увечорі.

Того ж таки вечору Д'Артаньян прийшов до Атоса й застав його за пляшкою еспанського вина, — заняття, яке той справляв щовечора.

Юнак розповів про все, що сталося між ним і кардиналом, і витяг з кешені грамоту.

— Візьміть, любий Атосе, — сказав Д'Артаньян, — вона належить вам з права.

— Друже мій, — з чарівною усмішкою відповів Атос, — це забагато для Атоса й замало для графа Де-Ля-Фер. Залиште собі цю грамоту. Вона належить вам. Леле! Ви купили її дорогою ціною.

Д'Артаньян вийшов з кімнати Атоса й пішов до Портоса.

Він застав його перед свічадом, в розкішному вбранні.

— А-а! — привітав його Портос, — це ви, мій друже! Як на вашу думку, пасує мені це вбрання?

— Чудово, — відповів Д'Артаньян, — але я прийшов запропонувати вам ще краще.

— Яке само? — спитав Портос.

— Мундир ляйтенанта мушкетерів.

Д'Артаньян розказав Портосові про своє побачення з кардиналом, витяг грамоту й промовив:

— Візьміть, мій дорогий, впишіть своє ім'я й будьте добрий начальник для мене.

Портос кинув оком на грамоту і, на превелике здивування Д'Артаньянове, повернув її йому.

— Справді, — сказав він, — це дуже принадне для мене, та мені недовго пощастило би користуватися такою честю. Підчас нашої поїздки до Бетюна сконав чоловік моєї герцоґині. Таким робом, скриня покійного відкриває мені свої обійми, — я беру шлюб з удовою й міряв оце весільне вбрання. Чин ляйтенанта збережіть для себе.

І Портос повернув папір Д'Артаньянові. Юнак пішов до Араміса.

Він застав його навколішках перед поставцем, з головою, схиленою над молитовником.

Д'Артаньян розповів йому про своє побачення з кардиналом і втретє витяг з кешені наказа про підвищення.

— Ви, наш друг, наше світло, наш невидимий заступник, — сказав Д'Артаньян. — Візьміть цю грамоту. Своєю мудрістю, своїми порадами, що завжди доводили нас до таких щасливих наслідків, ви заслужили її більше, ніж хто інший.