— Ми почали вже нетерпеливитись, — сказав Атос.
— Ось і я, друзі мої, — відповів Д'Артаньян, — не тільки вільний, ба навіть обдарований ласкою.
— Ви розкажете нам про це?
— Сьогодні ж увечорі.
Того ж таки вечору Д'Артаньян прийшов до Атоса й застав його за пляшкою еспанського вина, — заняття, яке той справляв щовечора.
Юнак розповів про все, що сталося між ним і кардиналом, і витяг з кешені грамоту.
— Візьміть, любий Атосе, — сказав Д'Артаньян, — вона належить вам з права.
— Друже мій, — з чарівною усмішкою відповів Атос, — це забагато для Атоса й замало для графа Де-Ля-Фер. Залиште собі цю грамоту. Вона належить вам. Леле! Ви купили її дорогою ціною.
Д'Артаньян вийшов з кімнати Атоса й пішов до Портоса.
Він застав його перед свічадом, в розкішному вбранні.
— А-а! — привітав його Портос, — це ви, мій друже! Як на вашу думку, пасує мені це вбрання?
— Чудово, — відповів Д'Артаньян, — але я прийшов запропонувати вам ще краще.
— Яке само? — спитав Портос.
— Мундир ляйтенанта мушкетерів.
Д'Артаньян розказав Портосові про своє побачення з кардиналом, витяг грамоту й промовив:
— Візьміть, мій дорогий, впишіть своє ім'я й будьте добрий начальник для мене.
Портос кинув оком на грамоту і, на превелике здивування Д'Артаньянове, повернув її йому.
— Справді, — сказав він, — це дуже принадне для мене, та мені недовго пощастило би користуватися такою честю. Підчас нашої поїздки до Бетюна сконав чоловік моєї герцоґині. Таким робом, скриня покійного відкриває мені свої обійми, — я беру шлюб з удовою й міряв оце весільне вбрання. Чин ляйтенанта збережіть для себе.
І Портос повернув папір Д'Артаньянові. Юнак пішов до Араміса.
Він застав його навколішках перед поставцем, з головою, схиленою над молитовником.
Д'Артаньян розповів йому про своє побачення з кардиналом і втретє витяг з кешені наказа про підвищення.
— Ви, наш друг, наше світло, наш невидимий заступник, — сказав Д'Артаньян. — Візьміть цю грамоту. Своєю мудрістю, своїми порадами, що завжди доводили нас до таких щасливих наслідків, ви заслужили її більше, ніж хто інший.