— Бернажу, до ваших послуг.
— Добре, пане Бернажу, — спокійно відповів Д'Артаньян, — я чекатиму на вас біля дверей.
— Ідіть, я слідом за вами.
— Не дуже поспішайте, щоб не побачили, як ми виходимо разом. У нашій справі багато люду недоречі.
— Гаразд, — відповів ґвардієць, здивований, що його прізвище не справило ніякого вражіння на юнака.
Портос і Араміс так захопились своєю партією, а Атос так уважно дивився на них, що вони навіть не помітили, як пішов їхній молодий компаньйон.
Д'Артаньян не міг гаяти часу, бо авдієнцію в короля було призначено опівдні. Він озирнувся навкруги і, побачивши, що вулиця безлюдна, сказав своєму супротивникові:
— Захищайтеся!
— Але, — відповів той, — мені здається, що місце обрано досить невдало. Нам було б краще за Сен-Жерменським абатством або на Пре-о-Клер.
— Цілком згоджуюсь, — зауважив Д'Артаньян, — на жаль, у мене небагато часу, бо рівно опівдні в мене призначено побачення. Обороняйтесь, пане, обороняйтесь!
Бернажу не треба було запрошувати двічі. У руці його миттю блисконула шпада, і він атакував свого супротивника.
Проте, Д'Артаньян, що тільки вчора склав іспита, пишаючись недавньою перемогою та майбутнім щастям, поклав не здавати ані кроку. Шпади схрестилися. Д'Артаньян стояв нерухомий і примусив супротивника ступити крок назад. Ґасконець зараз же скористувався з цього руху, і скоро шпада Бернажу збочила з простої лінії, він одвів її, зробив випад і поранив супротивника в плече. Тепер Д'Артаньян і собі відскочив назад і підняв шпаду. Але Бернажу гукав йому, що це дрібниці, і, осліп ринувшись уперед, сам напоровся на шпаду Д'Артаньяна. Та він не впав і не визнав себе за переможеного, а тільки посувався в напрямку будинку Де-Тремуя, де служив один з його родичів. Д'Артаньян, не розуміючи, як тяжко він поранив супротивника, сильно напосідав на нього і, ймовірно, добив би третім вдаром, аж тут на гомін із коршми вибігли два приятелі ґвардійця із шпадами в руках. Вони бачили, як їх товариш розмовляв із Д'Артаньяном і вийшов разом з ним на вулицю. Але тої хвилини, як обидва ґвардійці ринули на Д'Артаньяна, з'явилися Атос, Портос і Араміс і примусили їх повернути.
Бернажу впав, а ґвардійці, яких було двоє проти чотирьох, почали гукати: „Гей, ви! В будинкові! Тремуйські! До нас!..“
