Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

На цей гамір вискочили всі, що були в домі, і кинулись на чотирьох товаришів, що й собі почали галасувати: „До нас, мушкетери!“ Підбігли ґвардійці й мушкетери. Бійка стала загальна. Мушкетерів, проте, було більше. Ґвардійці кардинала й люди Де-ля-Тремуя відступили в дім і ледве встигли зачинити ворота, щоб не дати ворогам вдертися разом із ними. Пораненого, як ми казали, в тяжкому стані знесено туди ще раніш.

Запал мушкетерів та їхніх прибічників ставав надмірний. Вони вже обговорювали, чи не слід наказати сміливість людей Де-ля-Тремуя, що мали нахабність напастися на королівських мушкетерів, і підпалити його будинок. Пропозицію цю ухвалено з захопленням, але, на щастя, вибило одинадцяту. Д'Артаньян та його компаньйони згадали про авдієнцію й почали втихомирювати решту, бо не хтіли, щоб ця розвага відбулася без них. Кінець-кінцем, задовольнились тим, що кинули декілька каменів. Ворота встояли. Вояки трохи охолонули; до того ж головні заводці залишили натовп і подались до дому пана Де-Тревія, що чекав на них, повідомлений уже про пригоду.

— Мерщій до Лювру, — казав Де-Тревій, — до Лювру, не гаючи жодної хвилини. Спробуймо побачити короля, поки його не встиг ще попередити кардинал. Ми подамо цю справу, як продовження вчорашньої, і обидві стануть за одне.

І пан Де-Тревій, у супроводі чотирьох молодих людей, попрямував до Лювру, де, на своє велике здивування, довідався, що король поїхав полювати на олені до Сен-Жерменського лісу. Пан Де-Тревій примусив двічі переказати собі цю новину, і супутники бачили, як раз-у-раз більше хмарилося його обличчя.

— Нас попередили, панове! — сказав пан Де-Тревій. — Я побачу короля сьогодні увечорі, але вас не раджу навертатись йому на вічі.

Порада була розумна й до того йшла від людини, що надто добре знала короля.

Коло шостої пан Де-Тревій ознаймив, що йому треба виряжатися до Лювру. Тому що година, призначена його величністю для авдієнції, давно вже минула, Де-Тревій з чотирма молодими людьми, замість малого під'їзду, став у передпокої. Король усе ще не повертався з полювання. Наша молодь, змішавшись з юрбою двірських, чекала не більше за півгодини, як несподівано розчинились усі двері й оголошено про прибуття короля.

При цьому окликові Д'Артаньян затремтів. Наступила хвилина, що мала, мабуть, вирішити всю його долю. Він з острахом утупив очі в двері, через які мав пройти король.