Людовик XIII увійшов перший. Він був у ловецькому вбранні, ще запорошений, у високих чоботах та з гарапником у руці. З першого погляду Д'Артаньянові стало зрозуміло, що король лютує. Хоч як очевидно було, що король у поганому гуморі, двірські юрмилися на його шляху. У передпокої палацу все краще, щоб вас побачили гнівним оком, ніж не помітили зовсім. І мушкетери, не вагаючись, вийшли наперед. Д'Артаньян, навпаки, залишився ззаду, а король, дарма що особисто знав Атоса, Портоса й Араміса, пройшов повз них, ніби він ніколи їх не бачив. Очі короля зупинилися на панові Де-Тревії. Але той витримав цей погляд з такою твердістю, що король одвернувся, а потім, буркотячи, пішов до себе.
— Погана справа! — сказав, усміхаючись, Атос, — цього разу нам не дадуть хреста.
— Заждіть на мене тут хвилин з десять, а якщо за десять хвилин я не повернуся, ідіть до мене й не чекайте даремно.
Пан Де-Тревій сміливо увійшов до королівського кабінету. Король сидів у кріслі й постукував гарапником по чоботах, що не завадило панові Де-Тревію з великою байдужністю звідатися про його здоров'я.
— Кепсько, погано, пане! — відповів король. — Нудно мені.
Це, справді, була найстійкіша хороба Людовика XIII, що зчаста запрошував когонебудь з двірських до вікна й казав йому: „Пане такий то, понудьгуймо разом“.
— Як, вашій величності нудно? — сказав пан Де-Тревій. — Чи ваша величність не зволила розважатися сьогодні полюванням?
— Ось так забава! Усе миршавіє, слово чести, і я не знаю, чи то дичина не залишає сліду, чи то пси втратили нюх. Ми підняли оленя з розгільчастими рогами, гнали його шість годин, і ось, коли ми його майже зовсім наздогнали, коли Сен-Сімон підніс рога до рота, щоб засурмити, собаки несподівано повернули й кинулись за молодим звірем… Ось побачите, — я відмовлюсь від цього полювання, як і від пташиного. О, я нещасний король, пане Де-Тревій! У мене був один сокіл, та й той позавчора іздох.
— Так, сір, я розумію вашу розпуку. Нещастя велике, та, мені здається, у вас залишилось ще чимало шулік, кречетів та інших ловчих птахів.
— І нікого, щоб тренірувати їх: сокольничі ловці переводяться. Один тільки я розуміюсь на ловах. Після мене — всьому кінець; почнуть полювати з сільцями, пастками. О, якби я мав час навчати! Та де ж пак! Кардинал не дає мені
