— Що ж ви мені казали про молодого чоловіка? Це ж дитина, пане Де-Тревій, справжня дитина! І це він завдав такого страшенного вдара Жюсакові?
— І два таких влучних Бернажу.
— Не рахуючи того, — додав Атос, — що коли б він не витяг мене з рук Бікара, я, мабуть, не мав би чести з'явитись сьогодні з шанобливим поклоном до вашої величности!
— Та це ж справжній чортяка! Мавши таке рукомесло, він роздере багато камзолів і потрощить чимало шпад! А втім — ґасконці завжди негрошовиті, чи не так?
— Сір! Мушу сказати, що в їхніх горах ще не знайдено копалень золота. А не погано було б, якби бог утворив там таке диво за усердя, з яким вони підтримували домагання вашого батька.
— Ви хочете сказати, що ґасконці й мене поставили на короля, — чи не так, Тревій? — бо я син свого батька! Хай буде так; не відмовляюсь! Ля-Шене! Подивіться по всіх моїх кешенях. Чи не знайдеться там сорока пістолей, і якщо знайдеться, принесіть мені. А тепер, юначе, по щирості, як стояла справа?
Д'Артаньян розповів усе, як було: як він не міг спати з радощів, що побачить короля, а тому прийшов до своїх друзів за три години перед авдієнцією, і як вони пішли разом до коршми; як він злякався, що м'яч потрапить йому в обличчя; як з нього глузував Бернажу і як той мало не наложив головою.
— Так це правда? Бідний кардинал! Сім найкращих вояків протягом двох днів! А втім досить з вас, панове, чуєте, досить! Ви заплатили за вулицю Феру — і з гаком. Тепер мусите задовольнитися!
— Якщо ваша величність задоволені, то й ми теж!
— Так, я задоволений, — сказав король, приймаючи від Ля-Шене жменю золота й кидаючи його в руку Д'Артаньянові. — Ось доказ того, що я задоволений.
Д'Артаньян поклав сорок пістолей у кешеню і палко подякував короля.
— Ну, — мовив король, глянувши на дзиґарі, — вже пів на дев'яту, а тому прощайте, бо, як я вам казав, о дев'ятій я на декого чекаю. Дякую богові за вашу відданність. На вас я можу цілком здатися. З вами я можу бути певний, чи не так?
— О, сір! — вигукнули разом усі четверо, — ми дозволимо розрубати себе на шматки за вашу величність.
— Гаразд, гаразд, але залишайтесь краще непошкоджені, це й для мене буде корисніш. Тревій! — півголосом сказав йому король, коли мушкетери виходили, — у вас бракує
