А втім, молодим людям жилося весело, Атос грав і все нещасливо, але ніколи не позичав ані шеляга в своїх друзів, хоч його гаманець був завжди до їхніх послуг. Коли ж він грав на віру, то підіймав свого кредитора о шостій ранку, щоб віддати гроші, програні напередодні.
З Портосом було інакше: виграючи, він був чванько й мотовило. Коли програвав, зникав кудись на чимало днів і повертався з грошима в кешені.
Щодо Араміса, то той ніколи не грав і був найпоганший мушкетер і дуже нудний товариш по випивці. Йому завжди треба було займатись. Іноді серед обіду, коли кожен з бесідників, захоплений вином і розпалений розмовою, гадав посидіти біля столу ще 2—3 години, Араміс дивився на годинника, з чемною усмішкою підводився з стільця й прощався, щоб, як він казав, піти порадитись до казуїста, який призначив йому побачення. Іншим разом він ішов додому писати дисертацію і просив друзів не заважати йому.
До цього Араміс мав сумну усмішку, що так пасувала до його шляхетного обличчя; а Портос, випивши, присягався, що Араміс ніколи не піде далі сільського панотця.
Плянше, слуга Д'Артаньяна, стійко зносив добру годину: він мав щодня 30 су і на протязі місяця повертав додому веселий та уважний до свого господаря. Але, коли на вулиці Могильників подув противний вітер, тобто майже всі 40 пістолей короля Людовика XIII були витрачені, він почав нарікати.
— Справа серйозна, — зауважили друзі. — Це питання хатнього порядку. Льокая, як і дружину, треба відразу поставити в таке становище, в якому, на вашу думку, вони повинні перебувати. Отже, поміркуйте.
Д'Артаньян поміркував і вирішив насамперед одлупцювати Плянше, що й виконав із своєю звичайною сумлінністю, а потім заборонив йому кидати службу без панського дозволу.
— Бо, — казав він, — майбутнє не втече від мене. Я неодмінно дочекаюся кращої години. Отже, і тебе не мине щастя, якщо ти залишишся зо мною. А я надто добрий господар, щоб попсувати твою долю, звільнивши тебе з твого прохання.
Така система примусила мушкетерів поставитись з великою повагою до політики Д'Артаньяна. Плянше й собі був у надпориві і більше вже не знимав розмови про звільнення.
Чотири молоді чоловіки зажили спільним життям, Д'Артаньян, що не мав жадних традицій, бо прибув з провінції і потрапив до товариства, цілком для нього нового, наслідував усі навички своїх друзів.
