Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Д'Артаньян розгорнув папір, а що вже сутеніло, то, аби краще бачити, підійшов із ним до вікна. Гість пас його очима.

„Не шукайте вашої дружини“, читав Д'Артаньян, „її вам повернуть, коли вона не буде більше потрібна. Якщо ви вживете хоч найменшого заходу знайти її — ви пропали“.

— Це дуже важливо, — зауважив Д'Артаньян, — але це тільки погроза.

— Так, але ця погроза жахає мене, бо я людина невійськова й боюся Бастилії.

— Та й мені Бастилія подобається не більше за вашого. От якби ця справа обмежилася вдаром шпади, то — будь ласка!

— Але, пане, я на вас покладався і гадав, що ви станете на захист нашої нещасної королеви, а одночасно будете раді взяти на жарт його еміненцію.

— Звичайно.

— Крім того, ви винуваті мені за три місяці за квартиру, і я вам ніколи не нагадував про це… Нарешті, маючи намір запропонувати вам пістолей п'ятдесят, коли б ви несподівано перебували в скрутному становищі…

— Чудово! Так ви, здається, багатир, любий пане Бонасьє?

— Та вжеж не бідак, пане. Я набув собі торгівлею тисячі дві-три екю… Але що ж це? — вигукнув гість.

— Що? — спитав Д'Артаньян.

— Що я бачу?

— Де?

— На вулиці, проти ваших вікон, біля тих дверей: чоловік у плащі.

— Це він, — вигукнули одноголосно Д'Артаньян і його гість, відразу впізнавши свого спільного ворога.

— А, на цей раз, — скрикнув Д'Артаньян, кидаючись до своєї шпади, — на цей раз він од мене не втече!

І, витягши шпаду з піхов, ґасконець метнувся з кімнати.

На сходах він зустрів Атоса й Портоса, що йшли до нього.

Вони посторонилися, і Д'Артаньян, як стріла, промайнув повз них.

— Куди це ти так поспішаєш? — спитали здивовані мушкетери.

— Людина з Менґа! — відповів юнак і зник.

Д'Артаньян нераз оповідав своїм друзям про зустріч з невідомим і про появу вродливої мандрівниці, якій ця людина дала таке серйозне доручення.