Із слів, кинутих Д'Артаньяном, обидва зрозуміли, в чім річ, і гадали, що, наздогнавши цього чоловіка або згубивши його з очей, Д'Артаньян кінець-кінцем повернеться додому. Тому вони пішли далі, але господаря будинку вже не побачили. Бонасьє взяв за краще ретируватися.
І дійсно, за півгодини Д'Артаньян повернувся. І цього разу він не знайшов свого незнайомого, що зник, ніби зачарований. Тимчасом надійшов і Араміс, і Д'Артаньян застав у себе все товариство.
— Ну, що? — одним голосом спитали три мушкетери, побачивши Д'Артаньяна, що повертав спітнілий, із скривленим гнівом обличчям.
— Що! — відповів той, кидаючи шпаду на ліжко. — Той чоловік, певно, справжній чортяка; він зник, як примара, як привид, як тінь.
— Чи вірите ви в привиди? — спитав Портоса Атос.
— Я вірю тільки в те, що бачив на власні очі. Привидів же я ніколи не бачив, а тому не можу й вірити в них.
— Ну, як би там не було, — людина він чи чорт, тіло чи тінь, мара чи дійсність, — а чоловік цей народився спеціяльно занапастити мене. Сьогодні він, утікши, розладив чудову справу, панове, справу, що на ній можливо було заробити тисячу пістолей, як не більше.
— Яким чином? — спитали разом Портос і Араміс.
Атос, завжди мовчазний, тільки запитливо глянув на юнака.
— Плянше, — сказав Д'Артаньян своєму служникові, що саме просунув голову у піввідчинені двері, сподіваючись підслухати дещо з розмови, — ідіть до хазяїна, пана Бонасьє, і скажіть йому, щоб надіслав нам з півдванадцятка пляшок божансійського вина. Я вважаю його за найкраще.
— Оце так! Та хіба ж ви маєте кредит у хазяїна? — здивувався Портос.
— Маю, — відповів Д'Артаньян, — від сьогодня починаючи. І будьте спокійні! Якщо вино нам не сподобається, ми пошлемо по інше.
Він од слова до слова переказав їм усе, що трапилося, і з'ясував, між іншим, в який спосіб пощастило виявити, що
