— Отже, панове, ви не заважатимете нам виконати наказа, що його нам дано? — спитав поліцай, очевидячки, ватажок загону.
— Навпаки. А в разі потреби ми вам ще й допоможемо. — Прошу, панове, прошу; я не маю ніяких підстав захищати цього панка. Сьогодні я бачу його вперше, і ось він сам скаже, з якого приводу: він вимагав з мене гроші за квартиру. Чи не правда, пане Бонасьє? Відповідайте!
— Це й дійсно так, — скрикнув крамар, — тільки цей пан не каже вам…
— Жодного слова ні про мене, ані про моїх друзів; жодного слова, а надто про королеву. Інакше ви загубите всіх, але й себе не врятуєте. Ну, панове, ведіть цього чоловіка.
І Д'Артаньян штовхнув очманілого крамаря до поліцаїв, кажучи йому:
— Ви, любий мій, поганець. Ви з'являєтесь вимагати гроші з мене, з мене, мушкетера! До в'язниці його, панове. Посадовіть його у в'язницю й тримайте під замком якомога довше. Мабуть, згодом я розстараюсь на гроші й спроможуся заплатити йому.
Поліцаї роздякувалися Д'Артаньянові і забрали свою здобич. Коли вони спускалися сходами, Д'Артаньян поплескав по плечу старшого.
— А чи не випити нам за здоров'я один одного? — спитав він, наповнюючи дві склянки. — На добре здоров'я, пане… як то вас звуть?
— Буарепар.
— Пане Буарепаре!
— На ваше, пане… дозвольте спитати, як вас зовуть?
— Д'Артаньян.
— Ваше здоров'я, пане Д'Артаньяне!
— Яке ж паскудство ви вчинили! — промовив Портос, коли всі пішли і четверо друзів залишились сами. — Яка гидота. Четверо мушкетерів дозволяють заарештувати в своїй присутності нещасного, що благав їх допомогти йому. Шляхтич п'є зі шпигуном.
— Портосе, — спинив його Араміс, — Атос казав уже, що ти дурний, і я з цим згоджуюсь. Д'Артаньян, — ти великий чоловік, і коли ти заступиш пана Де-Тревія, я буду просити твоєї протекції, щоб мені дали абатство.
— А тепер, панове, — сказав Д'Артаньян, не спитуючись навіть поясняти свій учинок Портосові, — всі за одного, і один за всіх, — ось наше гасло. Так чи ні?
І четверо друзів одним голосом повторили присягу, запропоновану від Д'Артаньяна.
