— Мені важко відповісти вам, запевняю вас, — відказала пані Бонасьє. — Через свого чоловіка я хотіла була подати про себе звістку панові Ля-Порту з тим, щоб пан Ля-Порт розказав нам, що сталося в Люврі протягом цих трьох днів, і повідомив, чи нема небезпеки та чи можна мені з'явитися туди.
— Я можу повідомити пана Де-Ля-Порта, — запропонував Д'Артаньян.
— Це було б дуже хороше. Але одне стоїть на перешкоді: пана Бонасьє в Люврі знають і його пропустять, а вас не знають і не пропустять.
— А, чорт! — вихопилося в Д'Артаньяна. — Але, напевно біля якогось входу стоїть відданий вам воротар, і, коли я скажу гасло…
— Я вірю вам. Ви маєте вигляд чесної людини. А в тім, ваша доля залежить, мабуть, од вашої відданости.
— Я не вимагатиму ніякої нагороди й сумлінно виконую все, аби прислужитися королю та придатися на щось королеві. Можете порядкувати мною, як другом.
— А куди ж ви примістите мене на цей час?
— Хіба нема у вас знайомих, куди пан Де-Ля-Порт міг би зайти по вас?
— Ні, я не хочу звірятись ні на кого.
— Стривайте! Неподалеку живе Атос. Це мій товариш. Кімната його вільна; зараз його нема вдома.
І вони пішли далі. Як і передбачав Д'Артаньян, Атоса не було вдома. Молодий чоловік узяв ключа, переданого йому, як другові Атоса, піднявся по сходах і увів пані Бонасьє в маленьку, описану вже нами квартиру.
— Вважайте, що ви у себе вдома. Ждіть тут. Зачініть двері з середини, не відчиняйте нікому, доки не почуєте три такі вдари, — і він тричі стукнув у двері: два вдари один по одному, досить гучні, а третій трохи згодом, — коротший і тихший.
— Добре! — мовила пані Бонасьє. — Тепер я й собі дам вам інструкції.
— Слухаю.
— Ідіть до воріт Лювра з боку вулиці Ешель і спитайте Жермена.
— Так. Що далі?
— Він спитає, чого вам треба, а ви повинні відповісти йому двома словами: Тур і Брюсель. Тоді він буде до ваших послуг.
— А що ж маю я переказати йому?
— Попросіть надіслати до мене пана Де-Ля-Порта.
— А потім? Де й як побачу я вас?