— Не руш звідси. Якщо вони прийдуть, попередь їх про те, що сталося. Нехай ждуть на мене в коршмі „Соснова шишка“. Тут було б небезпечно. За будинком, мабуть, стежать шпигуни. Я побіжу до пана Де-Тревія повідомити про це й прилучуся до них.
— Гаразд, пане! — сказав Плянше.
— А ти ж лишайся й не бійся, — сказав Д'Артаньян, повернувшися, щоб підбадьорити свого льокая.
— Не турбуйтеся, пане, — відказав Плянше. — Ви мене ще не знаєте. Я відважний, коли вмикнуся в яку справу. Мені треба тільки вмикнутися. Аджеж, до того, я ще й пікардієць.
— Згода, — сказав Д'Артаньян. — Ти мусиш дати скорше вбити себе, ніж кинути свій пост!
— Так, пане! Ніщо в світі не завадить мені довести мою відданість вам.
Яко-мога швидше, стомлений вже ходінням протягом цілого дня, Д'Артаньян подався на вулицю Старого Голубника.
Пана Де-Тревія не було вдома. Його рота стояла на варті в Люврі, і він був в Люврі разом із нею.
Треба було добутися до нього і повідомити про те, що сталося. Д'Артаньян поклав спробувати пройти до Лювра. Його мундир ґвардійця роти Дезесара повинен був правити йому за перепуску.
Юнак спустився вулицею Малих Августинів і пройшов набережжям до Нового мосту. Йому промайнула думка переїхати річку пороном, але, сунувши на березі руку в кешеню, він помітив, що не має чим заплатити за перевіз.
На вулиці Генеґо він побачив, як з вулиці Дофіна вийшли дві особи. Хода їх здивувала його.
То були мущина й жінка. Постать жінки нагадувала пані Бонасьє, а мущина страшенно скидався на Араміса.
На мущині був мушкетерський мундир. Жінка спустила відлогу. Мущина закривав обличчя хусточкою. Ця подвійна обережність показувала, що обоє не хотіли, щоб їх впізнали.
Вони зійшли на міст. Це була дорога і для Д'Артаньяна, бо він прямував до Лювра. Д'Артаньян ішов слідом за ними. Ревнощі зворушили його сердце.
Його зрадили і друг і та, що її він любив, як коханку. Пані Бонасьє присягалася всіма богами, що не знає Араміса, і за чверть години по цій клятьбі він бачить її під руку з Арамісом.
Д'Артаньян не зважив тільки, що гарненьку жінку він знає протягом лише трьох годин, що, крім вдячности за визволення від людей в чорному, вона йому нічого не винувата.
