Він мав себе за ображеного, обманутого, обдуреного. Кров і гнів ударили йому в голову. Він вирішив розгадати цю таємницю.
Молода жінка й юнак помітили, що за ними слідкують, і прискорили ходу. Д'Артаньян побіг, випередив їх і зупинився. Порівнявшися з ним, вони й собі спинилися.
— Чого вам треба? — спитав мушкетер і подався на крок назад, вимовляючи ці слова з чужоземною вимовою.
Це доводило, що Д'Артаньян помилився в одній частині своїх здогадів.
— Це не Араміс! — скрикнув він.
— Так! Це не Араміс, і з вашого виклику я бачу, що ви взяли мене за когось іншого. Я вибачаю вам.
— Ви мені вибачаєте! — згукнув Д'Артаньян.
— Так! — відповів незнайомий. — Дайте пройти. Я вам непотрібний.
— Правда ваша, — сказав Д'Артаньян. — Не до вас я маю справу, а до вашої дами.
— До моєї дами? Адже ви її не знаєте, — сказав чужоземець.
— Помиляєтесь, пане! Я її знаю.
— Ах! — з докором в голосі сказала пані Бонасьє. — Я мала ваше слово салдата та джентлмена і звірилася на нього.
— Пані! Я… — трохи зніяковів Д'Артаньян. — Ви ж обіцяли мені…
— Беріть мою руку, — перебив чужоземець, — і ходім.
Д'Артаньян, приголомшений, уражений, зневажений всім тим, що тут скоїлося, стояв схристивши руки перед мушкетером і пані Бонасьє.
Мушкетер ступив два кроки наперед і рукою відсунув Д'Артаньяна.
Д'Артаньян стрибнув назад і витяг шпаду.
Тої ж хвилини, із швидкістю блискавки, витяг свою й незнайомий.
— Ради бога, мілорде! — скрикнула пані Бонасьє, кидаючися між двох супротивників і обіруч хапаючись за держала шпад.
— Мілорде! — скрикнув Д'Артаньян, вражений несподіваною гадкою. — Мілорд! Вибачте, пане! Ви часом не…
— Мілорд — герцоґ Б'юкенгемський — півголосом сказала пані Бонасьє. — Ви можете загубити усіх нас!
— Мілорде! Пані! Вибачьте. Я кохаю її, мілорде, і ревную. Ви знаєте, мілорде, що таке кохання, вибачте й скажіть, в який спосіб можу я офірувати своє життя вашій світлості!
