Спочатку він спитав заарештованого про його ім'я, прізвище, вік, соціяльний стан та місце постійного перебування.
Пан Бонасьє відповів, що звуть його Жак-Мішель Бонасьє, має він п'ятдесят один рік, колишній крамар, мешкає на вулиці Могильників, № 11.
Відтак комісар, замість провадити далі допита, зняв мову про небезпеку для звичайного буржуа втручатися в політичні справи. До цього вступного слова він додав кілька зауважень про могутність та діяльність пана кардинала, незрівняного міністра, що переважив усіх міністрів минулого і являє собою зразок міністра майбутнього. Отже, змагатися з такою могутньою та енерґійною особою ніхто безкарно не може.
Скінчивши цю другу частину своєї промови, він устромив свої яструбові очі в бідолашного Бонасьє й порадив його обміркувати всю серйозність свого становища.
А втім висновки з міркувань крамаря були вже зроблені. Він кляв той час, коли панові Де-Ля-Порту спало на думку одружити його із своєю хрещеницею, а надто той, коли її прийняли на посаду кастелянші при дворі королеви.
Основна ознака вдачі пана Бонасьє був — глибокий егоїзм, домішаний до надзвичайної скнарности, посмаченої неймовірною лякливістю.
— Повірте, пане комісаре, — промовив Бонасьє, — повірте, що я, як ніхто, розумію величезні заслуги його еміненції, під урядуванням якого ми маємо за честь жити.
— Коли це так, то яким же чином спинилися ви в Бастилії?
— Яким чином, чи вірніш за які провини опинився я тут, — відповів пан Бонасьє, — пояснити вам я не можу, бо й сам того не знаю. В усякому разі не за те, що виступав, принаймні свідомо, проти пана кардинала.
— Значить, ви вчинили якийсь злочин, бо вас обвинувачують у державній зраді
— У державній зраді! — верескнув переляканий Бонасьє.
— Пане Бонасьє! — вимовив комісар, кинувши на винуваченого такий погляд, ніби своїми маленькими очима мав змогу читати в глибині його душі. — Скажіть мені, пане Бонасьє, чи є у вас дружина?
— Так, пане, є, — відповів той і затремтів, зрозумівши, що, від цього пункту починаючи, його справа стає заплутанішою, — тобто в мене була дружина.
— Як же воно так? У вас була дружина; що ж таке ви зробили, що тепер її нема?
