Сторінка:Альманах руско-українських богословів. 1902.pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

наказувало латиньскі практики духовні, як возьмемо на увагу і се, що в перших початках можна було тут правити славяньску Службу Божу лише при замкнених дверех і пр. — будемо могли поняти, чому наші хованцї грецкої колєґії ледви назвою вказували на свою национальну приналежність. А треба знати, що у нас обряд злучений майже нерозривним звеном з национальним »Вірую«. Коли виносили наші питомцї яку користь, то хиба замилованє до працї. Чому? Бо стирали ся з иньшими елєментами та розпалювали ся пристрасним ревнованєм та охотою — визначатись.

З приходом о. Левицкого починає ся між нашими питомцями нове житє. Згодом-перегодом витворюють Русини окрему национальну ґрупу, яка набирає відмінного від прочої — скажу — інтернациональної републїки грецької колєґії — характеру і доходить навіть до того, що 30. жовтня 1895 р. виступають наші питомцї, старанєм того-ж о. Левицкого, з академією для звеличеня злуки рускої Церкви з Римом, яка не то що знакомитъ Рим з незвісним єму доси народом, кидає на єго Парнас ясну струю сяєва і відкриває перед вибагливим Італїянцем