Сторінка:Альфонс Доде. Остання лєкція. 1908.pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
9

такі нудні, що так важко було їх носити, — моя граматка, свята історія! — всіх їх тепер я вважав за давніх друзів, з якими мені було тяжко розлучатися. А любий вчитель пан Гамель! Згадуючи про те, що він вже не буде в нас, що я більш не побачу його — я забував й про зазнані кари, і про дошкульну лінійку. Бідна людина! Так це за для останнього разу одяг він свою гарну недільну одежу!

Тепер мені було зрозуміло й те, чого ці старі селяне поприходили до школи й посідали отут з нами. Здавалося, що цим вони висловлювали свій жаль, що не приходили частіше до цієї хати. Певне, цим способом вони хотіли подякувати нашему вчителеві за сорок літ його доброї праці та виявити пошану до батьківщини, що відходила тепер від нас.

Так міркував я, аж поки не почув свого призвіща. Прийшла моя черга од-