Сторінка:Альфонс Доде. Остання лєкція. 1908.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
13

ранно виводила собі палички, наче добре розуміла, що це ж ще було по французькому. На шкільній покрівлі тихенько туркотали голуби, й слухаючи їх я собі гадав: „Чи не присилують і їх також співати по німецькому“.

Часом підводячи очі від писання, я бачив пана Гамеля, що в задумі стояв біля кафедри й пильно вдивлявсь в усі речі, що були навколо, наче бажаючи у своїм погляді понести з собою усю свою маленьку шкільну хату.

Ви ж подумайте! Цілісеньких сорок літ, стояв він отут, на цьому ж самому місці, маючи просто перед себе свій дворик та так само ж свою школу.

Столи та лави повияснювалися від довгочасного уживання; горіхи на дворі повиростали, а хміль що він сам посадив, тепер уквітчав вікна аж під стріху. Який же то мабуть тяжкий жаль обгорнув сердешного, що мусів покинути оце все, і саме завтра вкупі з се-