Сторінка:Альфонс Доде. Остання лєкція. 1908.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
5

ні запаси, що ми мусили приставляти до війська. Що ж то воно за звістка є там тепер, подумав собі я, не зупиняючись.

Коли я перебігав майданом біля мерії, то коваль Вахтер, що стояв із своїм учнем, читаючи оповістку, гукнув на мене:

— Не квапся так, хлопче, ти завсігди встигнеш поспіти до своєї школи!

Я подумав, що він глузує з мене — й побіг ще дужче. Зовсім задихавшись, вскочив я в маленький дворик пана Гамеля.

Перед початком вчення в нашій школі звичайно стояв такий гармидер, що аж на вулицю було чути: відчинялись та зачинялись столики; школярі, позатулявши вуха, щоб краще зрозуміти свої задання, вигукували їх в голос всі заразом, а величезна вчительова линійка вистукувала по лавах наче говорила: