Цю сторінку схвалено
6
„Вгамуйтеся лишень хоч трохи!“
Маючи на думці от цю метушню, я намірявся тихенько й непомітно пролізти на свою лаву. Але саме в цей день в школі усе було так спокійно, та тихо неначе в неділю вранці. Крізь відчинене вікно я побачив своїх товаришів, що вже сиділи по своїх місцях, а пан Гамель ходив туди й сюди з страшною залізною линійкою під пахою.
Треба було відчинити двері і увійти серед цієі великої тиші. Уявіть собі, який я був тоді червоний, і як мені було моторошно!
Але ж ні. Пан Гамель глянув на мене без гніву й промовив дуже лагідно:
„Йди швидче на своє місце, Франце, бо ми збіралися вже почати без тебе“.
Я переступив лаву й зараз сів коло свого столика. Аж тільки трохи, позбувшися свого страху, побачив я, що
