якийсь поважний урядовець зі святого палацу, і незабаром надхмарний султан за візирів і за варту матиме хіба лишень собачий зад.
Заколисаний цими щасливими звістками, Аркадій заснув повний радости й надії.
Прокинувся він пізнім ранком і побачив князя Істара за горном, ретортами й пляшками. Князь Істар працював на щастя людства.
Аркадій бачив князя Істара за ділом ніжности й любови що-ранку. Керуб чи сидячи та сперши голову на руки нишком проказував собі якісь хемічні формули, чи враз випростувався в усю свою височінь як темний стовп хмари і, висунувшись із головою, руками й грудьми в узесеньке віконце, виставляв свій казанок на дах, боячись трусу, що повсякчас йому загрожував. Зворушуваний могутнім співчуттям до нещасних цього світу, чутливий може бути, до гомону, що викликало там його ім'я, та й сам захоплений своїми справжніми чеснотами, він гаряче віддався праці на людство і, одіклавши завдання, що поставив собі падаючи на землю, майже не міркував уже над справою визволення анголів. Аркадій, що навпаки — тільки й мріяв про переможний поворот до завойованого неба, докоряв керубові за неуважність до своєї батьківщини. На це князь Істар, весело регочучи, поясняв, що люде йому ані трохи не гірші за анголів.
— Як що я силкуюсь підняти на повстання Францію й Европу, — казав він свому небесному братові, — то це тому, що на урочистий день соціяльної
