зеленої трави. Вони проходили повз шинки, городи й тонелі, вияснюючи й обмірковуючи собі найвеличніші плани, що їх іще ніхто не підносив на цій землі. І инколи їхнім грізним для неба словам підспівували голоси коней з лісу, приведених до передмість на ярмарок.
Зіта часто говорила:
— Істар порядний революціонер, але він дитина. Він вірить у добрість істот і речей. Він наміряється розвалити старий світ і надіється, що лад і гармонію життя створить добровільна анархія. А ви, Аркадіє, вірите в науку; ви гадаєте, що люде й анголи здатні зрозумівати, коли, навпаки, вони можуть тільки відчувати. Знайте, що звертаючись до їхнього розуму, ви не матимете ніякого толку: треба говорити тільки до їхніх інтересів і їхніх пристрастей.
Аркадій, Істар, Зіта й іще три чи чотирі анголи-змовці инколи сходилися в невеличкому помешканні Теофіля Белє, і Бушотта зготовляла їм чай. Не знаючи, що це анголи-бунтівники, вона ненавиділа їх з інстинкту, а одночасно й боялась, бувши християнкою, хоч і дуже недоладного виховання. Подобався їй один лишень князь Істар: він був доброзичливий і вельможність свою виявляв цілком природньо. Він продавлював диван, розвалював крісла і для занотовування своїх уваг одривав куточки книжних сторінок, ховаючи їх потім до кишень, завжди набитих брошурами й пляшками. Музика з журбою помічав, що й його рукопис оперети Аліна, королева Ґолькондська, теж цілковито обсмикано.
