про переможний сміх, про спокійну ясність думки та про стрілки розуму, що своїми золотими вістрями продірчують лютих звірів Неуцтва й Ненависти. Він говорив також про Радість і Горе, що схиляють над землею свої споріднені голови, та про Бажання, що творить світи.
Цілу ніч співала флейта Нектарія. Ранішня зоря зійшла над поблідлим обрієм. Зіта, охопивши коліна руками і Аркадій, спершись лобом на руку та з роскритими губами, обидва слухали не ворухнувшись. Жайворонок, прокинувшись на сусідніх пісках і притягнутий новими звуками, швидко знісся в повітря, протримався там кілька хвилинок, а потім стрілкою впав у сад музики. Горобці з усієї околиці, покинувши свої щілини в старих мурах, посідали рядочками на лутці вікна, звідки линули згуки, що подобались їм дужче, ніж зерна ячменю й вівса. Сойка, вперше за своє життя покинувши гай, грала в саду на голій вишні своїм сафіровим крилом. Біля канавки, весь мокрий од масної води, розсівся на задніх лапах великий чорний пацюк, здивовано піднявши передні з повислими пазурями. Руда садова миша примостилась біля нього. Злізши з горища, великий кіт, що зберіг од своїх диких предків сіру масть, кільчатий хвіст, потужний клуб, звагу й гордощі, штовхнув мордою непричинені двері, німими кроками наблизився до флейтисти і, поважно розсівшись, підвів до згуків свої подрані в нічних баталіях вуха. За ним явилась біла кішка з сусідньої крамнички, нюхнула напоєне згуками повітря, а потім, скругливши спину та закривши
