Минуло два тижні після з'явлення ангола в кімнатці для втіх кохання. Цього разу Жільберта вперше прийшла на побачення раніше Моріса. Моріс журився, Жільберті було нудно. Природа повернулась до них боком сумної одноманітности. Обмінюючись невеселими поглядами, вони часто позирали в куток між вікном і зеркальною шахвою, де недавнечко з'явилася була бліда постать Аркадія і де тепер видно було лишень блакитну матерію по стіні.
Не згадуючи імени (не було потреби), мадам Дезобель запитала:
— Ти його не бачив?
Моріс сумно й повільно похитав головою.
— Ти наче жалкуєш за ним, — провадила далі мадам Дезобель. — А він же, нігде правди діти, він же страшенно налякав тебе, і прикро вразив нетактовністю.
— Це так, він був нетактовний, — погодився Моріс без жадного незадовольнення.
