Чотирьох Епіскопів. І хоч Морісові було ніяково і дуже важко в правдоподібній формі признаватись про таку надзвичайну пригоду, він, проте, зумів доладу росповісти, як його ангол-охоронець, явившись йому, повідомив його про свою прикру постанову розлучитися з ним та взятися за підбурювання небесних духів до нового бунту. І молодий д'Еспарв'є зажадав од шановного церковника засобів віднайти свого небесного опікуна, чиєї відсутности він уже не міг більше терпіти, та повернути його назад до християнської віри. На це абат Патуйль тоном співчутливої журби відповів своїй любій дитині, що все це їй приснилося, що вона полічила за дійсність хоробливу галюцинацію і що думати, ніби добрі анголи можуть забунтувати — не дозволено.
— Люде гадають, — додав він, — що вести безладне й розбещене життя можна безкарно. Це помилка. Зловживання втіхами псує нерви і порушує здатність до думання. Диявол опановує грішникові чуття, щоб дістатися аж у його душу. Своїм відомим лукавством він одурив вас, Морісе.
Моріс заперечив. Він зовсім не був жертвою галюцинації, він не спав і свого ангола-охоронця бачив власними очима і чув власними ушима. Він настоював:
— Пане абате, одна дама, що була тоді біля мене — називати її не потрібно — так само бачила його і чула. Навіть більше, вона відчула пучки ангола, що… що заблудили під… Словом, вона їх відчула… Вірте слову, пане абате, зі мною не
