траплялося нічого більш правдивого, більше реального, більш певного, ніж це з'явлення. Ангол був білявий, молодий і дуже вродливий. Його біла шкіра світилася в темряві, ніби вкрита молочним сяйвом. Говорив він ніжним, чистим голосом.
Абат жваво перебив:
— Це одно, дитино моя, могло б вам довести, що ви бачили сон. Всі демонологи однодушно свідчать, що злі анголи голос мають хрипкий; він скрипить у них, наче іржавий замок; і навіть тоді, коли їм щастить надати свому обличчю якусь довидність краси, вони безсилі підробити чистий голос добрих духів. Цей факт, стверджений безліччю свідоцтв, є фактом незбитим.
— Але ж, пане абате, я його бачив; він сів, голісінький, у крісло на пару чорних дамських панчох. Хіба вам мало цього?
Ця заява не захитала певности абата Патуйля аніяк:
— Кажу вам, дитино моя, ще раз, що ці шкідливі ілюзії, цей сон глибоко збентеженої душі треба однести на рахунок прикрого вслаблення вашої совісти. Мені здається, я пригадую випадкову пригоду, що зрушила в цей бік ваш хисткий дух. Цієї зими, в кепському настрої, ви прийшли з m-r Сар'єтом та своїм дядьком Ґаетаном до цієї церкви в каплицю Анголів, що тоді як-раз реставрувалася. Як я тоді казав, малярів не можна надто добре навчити вказівок християнської науки та примусити як слід поважати святе письмо і його шановних пояснителів. Ежен Делякруа не став
