Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

137 сторінці велику пляму з атраменту, що її мабуть, не подужає вивести все мистецтво наших хеміків.

І m-r Сар'єт глибоко зітхнув. Йому довелося гірко нарікати на свою балакучість, бо молодий д'Еспарв'є одразу ж зажадав, щоб саме цю книжку йому негайно ж було дано. Даремно ретельний доглядач посилався на те, що книжку віддано до палятурника на поладнання, чому зараз і неможливо її видати. Моріс зауважив, що в цю сітку він не спіймається, рішуче вліз до залі філософів і глобів, всів до крісла і заявив:

— Я чекаю.

M-r Сар'єт запропонував узяти якесь инше видання латинського поета. Є, мовляв, примірники з далеко повнішим текстом і більш придатні, отже, до вчення. Він пропонував Лукреція Барбу, Лукреція Кустельє, а то й котрийсь із французьких перекладів. Їх є чимало: барона Кутюр, — трохи, може, старуватий, Ляґранжа, — зі збірки Нізара й Панкука, і дві дуже гарних версії, віршом і прозою, спід пера m-r Понжервіля, члена французької академії.

— Мені непотрібні переклади, — погордливо скрикнув Моріс. — Давайте мені Лукреція пріора Вандома.

M-r Сар'єт через силу наблизився до шахви, де було замкнено цей скарб. Ключи дзвеніли в його тремтючій руці; він наблизив її до замка, але одразу ж одсмикнув назад і запропонував Морісові Лукреція популярного, зі збірки Ґарньє.

— Він дуже гарний, — додав він ніжно посміхаючись. Але з тої мовчанки, що нею йому було