Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

так природньої вдачі. Але чи не краще ж визнати, що вирішила доля, і що причиною цього дрібничкового факту, чиї наслідки мусили стати дико страшними в очах людей, було як раз те, що зветься випадком, а насправжки є непохитним ладом природи? M-r Сар'єт пішов до молочні Чотирьох Епіскопів, пообідав і прочитав газету Хрест. Він був цілком спокійний і навіть веселий. На ранок же, ледве вступивши до залі Глобів і Філософів, він і згадав за Лукреція і, не побачивши книжки на столі, став її скрізь шукати і ніде не знайшов. Щоб книжку міг не навмисне занести Амедей, це йому на думку не спало. Його мозок підказав йому лишень ідею про поворот незримого одвідувача, і вона прибила його наче громом.

Зачувши в сінцях якийсь гармидер, нещасний доглядач одкрив двері і побачив маленького Лєона в кепі з галунами, що з криками «Хай живе Франція» кидав на уявлених собі ворогів ганчірки, віники й паркетний віск Іполіта. Свої войовничі забавки хлопчина найохочіше влаштовував саме в цих сінцях, звідки инколи налітав і на бібліотеку. M-r Сар'єт раптом надумав, що Лукреція ухопив він, та зразу ж і заявив це хлопчикові погрозливим голосом. Дитина одріклася і Сарьєтові довелося звернутися до обіцянок.

— Лєоне, як що ти принесеш мені маленьку червону книжечку, я дам тобі шоколаду.

Хлопчак замислився, а увечері, коли m-r Сар'єт спускався зі сходів, перестрів його зі словами:

— Ось книжка!