Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/140

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
 
РОЗДІЛ XVII
звідки довідуємось про те, як зажерливий на золото, ніби Мамона, Софар покинув свою небесну батьківщину за-ради Франції, благословенної землі Ощадности й Кредиту; тут же ще раз здибуємо доказ, що хто лишень щось посідає, той страшиться всякої зміни

Тим часом Аркадій вів непомітне трудівниче життя. Він працював в одній з друкарень на вулиці Сен-Бенуа і жив у мансарді на вулиці Муфтар. Коли його товариші вчинили страйк, він покинув робітню і присвятив себе пропаганді. Йому пощастило, і за кілька день він приєднав до партії повстання більш п'ятидесяти тисяч анголів-охоронців, що, як казала Зіта, були незадовольнені умовами свого життя і перейняті ідеями віку. Але він не мав грошей, отже й свободи, і не міг уживати свого часу на вчення синів неба так, як би хотів. Так само й князь Істар через брак грошей виготовляв менше і гірших, ніж би треба було, бомб. Звичайно, маленьких кишенькових гранат він виготовляв чимало. Він набив уже ними до верху помешкання Теофіля і що-дня розгублював їх за собою на диванах по кафе. А елегантна, середньої міри, зручна бомба, що могла б зруйнувати кілька великих будинків, коштувала від двадцяти до двадцяти