Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/144

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ви забожеволіли, — скрикнув барон Еверденжен. — Ви божевільні дурні. Слухайте-но: Франція не потрібує вже ніяких реформ. Тут усе вже цілком досконале, викінчене й незміниме. Чуєте? — Незміниме!

І щоб надати більше сили своїй заяві, барон Еверденжен тричі стукнув кулаком по бюру Регента.

— Наші точки погляду ріжняться, — лагідно озвався Аркадій. — Я, як і князь Істар, ми гадаємо, що навпаки, — в цій країні треба змінити геть чисто все. Але чого ми будемо базікати? Занадто пізно вже. Ми прийшли говорити з вами, о брате мій Софаре, іменем п'ятисот тисяч небесних духів, готових роспочати всесвітню революцію хоч завтра.

На це барон Еверденжен обізвав гостей безмозкими пройдисвітами, вигукнув, що не дасть їм жадного су, і не стане до такої міри злочинцем і йолопом, щоб руйнувати найкращу в світі річ, ту річ, що робить землю кращою за небо — фінансовий капітал.

Він був поетом і пророком: серце його затремтіло святим ентузіязмом, коли він малював бунтівникам французьку Ощадність, чеснотливу, непорочну й чисту Ощадність, подібну до Діви з псальмів, і те, як вона в селянській спідниці йде з розлогих ланів, несучи свому любому, могутньому й пишному молодому — Кредитові — скарб свого кохання. І він показав їм, як багатий дарами свого подружжя Кредит сипле на всі народи світу могутні струмені золота, що тисячами непомітних