Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
 
РОЗДІЛ XVIII
де починається оповідання садівника, і перед читачем розгортається доля світу так широко й блискуче що до своїх поглядів викладена, як ВИКЛАД ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ Босюе є вузький і нудний

Садівник повів Аркадія й Зіту в глиб свого саду, до альтанки, вкритої роскішною виноградною лозою.

— Аркадіє, — сказала вродлива арханголиця. — Сьогодні Нектарій, може бути, оповість тобі те, що ти так палко бажаєш знати. Попроси його.

Аркадій попросив і Нектарій, одіклавши свою люльку, почав:

— Я знав його: це був найпрекрасніший із Серафимів. Він сяяв розумом і відвагою. Його величне серце було повне всіх чеснот, що родяться з гордощей: свободолюбства, зважливости, вірности в нещастях, упертої надійливости. Ще перед початком часу жив він під північним небом із сіма магнетичними зорями в палаці з діямантів і золота, що ввесь час тремтів од шарудіння безлічи крил і щасливих співів. Сидячи на своїй горі, Ягве завидував Люциферові.

— Ви обидва знаєте, що анголи, як і люде, здатні почувати в собі і любов і зненависть.