Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/148

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Борючись инколи й за шляхетні пориви, вони найчастіше слухаються тільки свого інтересу і коряться страхові. Як тепер, так і тоді, вони в більшості своїй виявляли нездатність до високої думки, а страх Господа був їхньою єдиною чеснотою. Відчуваючи глибоке призирство до підлабузнювання, Люцифер зневажав цю юрбу свійських духів, зіпсутих гулянками й ледарством. Ті ж, хто до зважливого духу єднали неспокійну душу, хто дихав палким коханням до свободи, — ті завжди зустрічали од нього дружбу, що її й вертали йому вже обожнюванням. Вони юрбою тікали з Гори Господньої і несли Серафимові шанобу, що инший хотів мати лишень для самого себе.

— Я належав до чину Влад і ім'я моє — Алясіель — мало досить широку славу. Щоб задовольнити неситу жагу духу свого знати й розуміти, я став додивлятися до природи річей, до властивостей каміння, повітря й води, став дошукуватися законів, що керують і грубою і тендітною матерією; і врешті, після довгих міркувань, я яскраво збагнув, що всесвіт побудовано зовсім не так, як примушував мене думати про це його ніби то творець. Я збагнув, що все суще існує не з капризу Ягве, а само собою, що світ є сам собі автор, а дух — сам собі Бог. Після цього мені спротивилось самозванство Ягве і я зненавидів його за його боротьбу проти всього, що я вважав бажаним і гарним: свободи, допитливосте і сумніву. Ці почуття наблизили мене до Серафима. Я зачарувався ним і покохав його; я став жити в його