в ростіч; один лишень архангол Михайло з кількома товаришами, що мали по четверо огненних крил кожний, ще змагалися проти нашого бурхливого наступу. Вони відступали, що хвилини повертаючись до нас лицем. І Михайло ще й досі заховував на обличчю повний спокій. Сонце вже пробігло третину своєї пути, коли ми пішли штурмом на Гору Господню. Вона стрімка; піт котився нам з лобів; огненне світло сліпило нам очі. Наші крила не могли нести нас, обважнених залізними панцерами; але надія давала нам нові, дужчі крила. Прекрасний Серафим своєю блискучою рукою ввесь час вів нас чим раз вище. Цілий день сходили ми на гору гордощів, що над вечір вдяглася в блакить, рожевину й опал. Військо зірок, висипавши на небо, здавалося відсвітом нашого війська. Повна тиша панувала над нашими головами. Ми все йшли, п'яні од надії. Коли враз із чорного неба вихопилися блискавки. Заторохтів грім і з височини обхмарненої гори полинув небесний огонь. Наші шоломи й панцери потекли від огню; кидані незримою рукою стріли трощили нам щити. А Люцифер і в урагані огню зберігав свою гордовитість. Даремне грім бив його з подвійною силою: він стояв як скеля і викликав ворога на бій. Нарешті вдарила надзвичайно могутня блискавка; вона струснула всю гору і скинула нас із неї всуміш з величезними шматками сафіру й рубіну; і ми покотилися безсилі й непритомні, і котилися так протягом часу, що його ніхто не зміг би злічити.
