законом Ягве на смерть, людина загартувала собі серце в бійках і придбала собі свої найвищі чесноти. Своєю кров'ю освятила вона любов до батьківщини, що (коли людина довершить усе їй призначене) мусить охопити всю землю, забезпечивши їй спокій. Один з нас, Дедал, дав людині сокиру, ватерпас і вітрило. Так створювали ми смертним менш суворе й тяжке животіння. Вони побудували на озерах очеретяні селища, де вперше могли зазнати невідомої иншим мешканцям землі можливости спокійно думати, і коли їм щастило без особливо тяжких зусиль задовольняти свій голод, ми надихали їм у груди любов до краси.
— Вони побудували піраміди, обеліски, вежі, велетенські статуї з суворо невблаганним посміхом на обличчю, символи плодовитости. Навчившись нас пізнавати чи, принаймні, нас розгадувати, вони почували до нас і страх і прихильність. Наймудріші з них слідкували за нами в святому тремтінні і потім уважно метикували над нашими порадами. В знак своєї вдячности народи Греції й Азії присвячували нам камені, дерева та темні гаї, складали нам жертви і співали гімни; кінець-кінцем ми стали їм за богів і вони давали нам ріжні імена, як Горус, Ізіда, Астарта, Зевс, Палада, Кібела, Деметра і Тріптолем. Сатану шанували вони під іменами Діоніса, Евана, Якха і Ленея; він же, являючись людям, показував їм у собі стільки сили й краси, скільки лишень могли вони зрозуміти. Очі його були ніжні, як лісові фіялки; губи червоніли рубіном роскритої гранати; тонший ніж у
