Коли люде навчилися обробляти землю, розводити череди худоби, обводити мурами свої містечка і пізнавати богів по їхній красі, я подався в роскішну країну, оточену густими гаями, зрошувану Стімфалем, Ольбіосом, Ерімантом і гордовитим Кратісом, оздоблену льодовими водами Стикса і там, — чи то в свіжій долинці під зарослим мучницею, маслинами й соснами горбом, чи серед платанів і сріблястих тополь, чи на березі струмочка, що з ніжним дзюрчанням пливе серед гіллястих мастичних дерев, — я скрізь став співати пастухам і німфам про народження світу, про природу огню, тендітного повітря, води й землі. Я оповідав їм, як голими й нещасними жили перші люде по гаях, поки вигадливі демони не навчили їх мистецтв; я оповідав їм про тіязи Бога, про те, як у матері дано було йому Семелу, бо ж її благословенна думка родилася з блискавки.
— Цей найкращий з усіх, на погляд демонів, народ, ці щасливі греки не без зусиль досягли доброго ладу й мистецтв. Першим їхнім храмом була будка з лаврового гілля; першим образом богів — дерево; першим жертовником — дикий камінь, зрошений кров'ю Іфіґенії. Але ж за короткий час
