Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/163

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

в оточеній гайками і зрошеній прозорими струмочками долині. В ній збирав я вербену й рожі. Сиві з покрученими стовбурями маслини на косогорах подавали мені свої масні сливи. Тут став я вчити людей з чотирекутною головою, що не мали такого гнучкого розуму як греки, але мали тверде серце, терплячу душу і тямили шанувати богів. Мій сусіда — салдат селянин — гнучись під вантагою зброї, ходив протягом п'ятнадцяти літ через гори й моря і бачив, як вороги народа-царя скрізь тікали од його сили. Після цього став він ходити борозною за парою рудих волів з білими плямами на лобі проміж широких рогів. А під солом'яним дахом його вірна й поважна дружина товкла часник у бронзовому ковганкові і пекла квасолю на священному камені домового огнища. Я ж, його приятель, сидячи недалечко під дубом, звеселяв їм працю згуками своєї флейти і посміхався його дітям, коли вони на пізньому заході сонця верталися з гаю, добре навантажені сухим гіллям. При брамі до саду, де виспівали груші й гарбузи і цвіли крин та вічно зелений акант, стояв вирізблений з фигового стовбуря Пріяп, погрожуючи своїм страховинним членом злодіям; очерет на його голові, угинаючись од вітру, розгонив ласе до садовини птаство. Що нового місяця побожний селянин жертвував своїм повитим міртом і розмайраном Ларам жменю соли й ячменю.

— Я бачив, як росли його і його дітей діти, додержуючи в серці свому стару побожність і ніколи не забуваючи нести жертви Бакхові, Дїяні й Венері та сипати чистого вина й квіток у кринички.