Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/165

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

«Цезарю!» Та комусь уже так потрібно, щоб на цій нещасній кулі з води й землі все в'яло й мерло і щоб найкращі речі були й найбільш скороминущі. О, благословенні дочки Греції — Наука, Мудрість і Краса! Ви, доброзичливі богостоти, ви заздалегоди заснули летаргічним сном, щоб уникнути образи з боку варварів, що вже гасали по північних болотах і пустелях на своїх низеньких і волохатих коненятах, лаштуючися вас напасти.

— Любий Аркадіє! Поки терплячий легіонер стояв табором на берегах Фазіса й Танаїса, до Вічного Міста хмарою насунули жерці й красуні з Азії та дикунської Африки бентежити своїми спокусами синів Рема. До того часу гонитель вигадливих демонів Ягве, в тому світі, що він ніби то створив, був знаний лишень серед кількох мізерних сірійських орд, що з давніх давен були так само люті, як і він, і повсякчас потрапляли з одного рабства в инше. Використовуючи римський мир, що забезпечував скрізь волю торгу й подорожей та сприяв міні продуктів і ідей, цей старий бог підготовив нахабне завоювання Всесвіту. Не один він намірявся взятися за цю справу. З ним одночасно прагнули захопити заспокоєний світ і ціла купа инших богів, деміургів і демонів, от як Мітра, Тамус, добра Ізіда, Евбулос і инші. Здавалося, що з усіх них Ягве найменше здатний перемогти. Його неуцтво, лютість, чванькуватість, азіятська пиха, призирство до законів і манірна звичка перебувати незримим — мусили ображати і Еллінів і Латинців, що вже пройшли науку Діоніса й Муз. Він і сам