Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/166

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

почував свою нездатність завоювати серця вільних і освічених людей, а тому вжив хитрощей. Щоб полонити душі, він вигадав байку, що, не бувши так змістовна, як ті міти, чиїм знанням вквітчали ми дух наших античних учнів, мусила вплинути на хисткі голови, що величезними юрбами бували й бувають завжди і всюди. Він проголосив, що люде, вчинивши колись проти нього якесь злочинство, мусять усі по спадщині терпіти за це і в сучасному свому життю і в майбутньому (смертні без усякого глузду думають, що їхнє животіння має протягтися ще й після смерти). А потім лукавий Ягве оповістив, що він післав на землю свого питомого сина, щоб він спокутував своєю кров'ю гріх людей. Не можна повірити, щоб страждання спокутувало провину, не можна також уявити, щоб невинний міг заплатити собою за винного. Муки невинного не можуть покрити нічого і до старого зла тільки додають нове. А проте знайшлися такі нещасні створіння, що визнали Ягве й його сина-спокутувача та розголосили їхню містерію, як рятівничу новину. Ми мусили чекати на цю безглузду пошесть. Хіба ж ми не бачили вже безліч раз, як ці людські тварі з переляку плазували перед усякою маною і, замісць учитися в доброзичливих демонів, слухалися наказів жорстоких деміургів? Ягве своїми хитрощами спіймав душі ніби в пастку, але з цього не здобув для своєї слави всіх тих вигод, що на них сподівався. Не йому, а його синові дісталася пошана людей; його син дав своє ім'я новій вірі. Про Ягве ж на землі і досі ще дуже мало хто знає абищо.