Довгими валками колісниць посунули поуз нас селяне, женучи поперед себе череди худоби. Крик жаху розлігся по селах: «Бургундці!..» А через де-який час явився перший верховець зі списом у руці; він весь закутий у блискучу бронзу і його довге руде волосся двома косами спадає йому на плечі. За першим другий, потім двадцять, потім тисячі — люті й ласі до крови. Вони вирізують дідів і дітей, гвалтують навіть бабусь, чиє сиве волосся під їхніми п'ятами брудниться мозком немовлят. Мій молодий галл зі своєю визволеницею зрошують своєю кров'ю ґаптоване нарцисами ліжко. Варвари палять церкви, щоб запекти в пожежі кілька биків, б'ють амфори і смокчуть вино з брудної долівки залитих ним льохів. Їхні жінки їдуть за ними напівголі, тісно набившись у військові колісниці. Коли Сенат, міська людність і пани церков загинули в полум'ї, бургундці вгамувалися, росташувавшись під аркадами форума. І через два тижні можна було вже побачити, як один з них посміхався собі в густу бороду до маленької дитини, що її на порозі хати простягала йому до рук його білява дружина; як инший роспалював своє горно і починав мирно кувати залізо, а ще инший — виспівувати своїм товаришам богів і героїв свого народу; де-хто викладав на продаж каміння з неба, роги зубрів і ріжні амулети. І старі мешканці краю, поволі заспокоюючись, повиходили з гаїв, куди поховалися, позводили свої попалені хати і знову почали обробляти свою ниву, знову плекати виноград. Життя почалося знову, але ці часи
