були найгірші з усіх, що лишень переживало будь-коли людство. Варвари захопили всю Римську Імперію. Вдачі вони були брутальної і хоч старанно виховували в себе почуття помсти й пожадливости, все ж глибоко вірили в можливість спокутувати свої гріхи. Отже, байка Ягве з сином припала їм до вподоби і вони тим охочіше їй повірили, що її навчили їх Римляне, кого вони вважали за розумніших од себе і чиї мистецтва та звичаї потаєнці дуже поважали. Та на превеликий жаль спадкоємці Греції й Риму були йолопи. Все знання було втрачене. В ті часи величезною заслугою було тямити співи за налоєм; хто ж знав кілька текстів з Біблії, того вже всі визнавали за дивовижного генія. Були ще й поети, як було, наприклад, птаство, але їхні вірші кульгали на всі чотирі ноги. Позбавлені пошани, прогнані й підстежувані, добрі духи-приятелі людини — старі демони — перебували, поховавшись, у гаях; коли ж їм доводилося ще показуватись людям, то, щоб затримати їхню повагу, вони ставали істотами зі страховинним обличчям червоного, зеленого чи чорного коліру шкіри, з виряченими очима, величезним ротом з кабанячими щелепами, з ріжками, хвостом ззаду та подеколи з людським обличчям на череві. Німфи ж і далі лишалися вродливими, і варвари, не знаючи жадного з їхніх так приємних античних імен, звали їх феями, наділяли їх у своїй уяві вередливою вдачею та хлопчачими смаками, боялися й любили їх.
— Ми дуже занепали й ослабли; проте ми не втратили мужности і, зберігаючи свої веселу вдачу
