що він продав нам свою душу. Віки пропливали, а звичаї не м'якшали. Світ перебував у крові й огні. Нащадки охочого до науки Ґерберта, не задовольняючись посіданням голів (а вигоди з цього тонші за повітря), схотіли опанувати й тіла. Вони почали змагатися за владу в світовій монархії, посилаючись на право, що ніби перейшло їм у спадщину од якогось рибалки з Тіберіядського озера. Один з них одного разу був уже певний своєї перемоги над незломним Німцем, нащадком Августа. Але кінець кінцем духовне мусило рахуватися зі світським і народи мусили вибирати між двома ворожими господарями. Вони мусили організовуватись у страшенному безладді — в війнах, голоді й руїні. А як безліч лиха, що спадало на них, завдячували вони свому богові, то звали його найдобрішим, і то не в жарт, а тому, що найкращим для них був той, хто їх найдужче бив. І в цей лютий час, щоб утворити собі можливість вільно працювати, я зважився для себе на постанову, що могла б удатися дивною, але на ділі була дуже мудра.
— Поміж Соною й Юрськими горами, де пасуться череди, є вкритий гаєм шпиль, що косогорами своїми повільно сходить на зрошені свіжою річечкою луки. Там стояв славнозвісний, знаний усім христянським світом манастир. Я сховав під рясою свої ноги з копитами і став манахом цієї парафії; тут я почав жити цілком спокійно, під захистом жандармів, що однаково були мені осоружні, чи були приятелями, чи ворогами. Упавши до дитинства, людство мусило вчитися всього від початку
