Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/176

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

табору, що краще відповідав мому розумові і потім був огуджений на суасонському соборі.

— Тим часом, не вдовольняючись повсякчасною бійкою поміж себе — у васала с сюзереном і в сюзерена з васалом, володарі надумали рушити походом на Схід. Коли я не помиляюсь, то вони казали, що йдуть визволяти божу домовину. Так вони казали; на ділі ж їхній пройдисвітський і зажерливий дух штовхав їх на край світу по жінок, рабів, золото, мірру та ладон. Розуміється, походи ці були нещасливі, але темні компатріоти наші винесли з них знання східних ремесл і мистецтв та смак до роскошів. З того часу нам уже легше стало заохочувати їх до праці і навертати їх на путь винахідництва. Ми побудували дивовижно прекрасні церкви зі сміливо скомпонованими арками, тонесенькими вікнами, високими вежами, тисячами дзвіничок, та гострими шпилями, що, зводячись до неба Ягве, несли йому одночасно і молитви покірних і погрози гордих, бо ж усе це було ділом рук так само людських, як і наших. Дивно було дивитись, як над соборним будинком укупі працювали люде й демони, пиляючи, рівняючи та вкладаючи на відповідні місця каменюки, різблячи на капітелях і карнизах кропиву, ожину, осотия, суходревника й суниці, вицюкуючи постаті непорочних дів та божих святих поруч дивовижних образів зміїв, риб з ослячими головами та малп, що чухали собі зади. Кожде вкладало в свою роботу свою власну вдачу — сувору, жартівливу, величну, чудернацьку, покірну чи зважливу, роблячи